11 квітня студенти груп Б-101, Б-102, АР-104, БМ-106, ЕМ -205, БМ-206, КН – 207 зустрілися з отцем Іваном (Лещиком), настоятелем Свято – Пантелеймонівської парафії Української Автокефальної Православної церкви.  У своїй бесіді отець Іван ділився з молодим поколінням своїми думками з приводу загальнолюдських цінностей.

***

Казав колись я синові і дочці,

Хотів, щоб знала змалечку рідня,

Що правда завжди в ситцевій сорочці,

А золотом виблискує брехня.

Казав, що сам я зріс серед облуди,

Вона і досі багатьом – більмо.

Тому так важко, важко “йдемо в люди”

Що я нераз вагаюсь – чи йдемо?

Хотілось вберегти їх від отрути,

Як тільки вмію дбав оповісти:

Різниця між “здаватися” і “бути”-

Це як навшпиньки стати і зрости.

Просив я їх на пиху не зважати,

А всім єством шукати глибини,

Орати чесно, сіяти і жати

Та ба, – не дуже слухали вони.

А я надії все – таки не трачу,

Молюся і батьківські сльози ллю.

Дивлюсь на них – себе самого бачу

І власну кострубатість впізнаю.

 

***

До кожного прийде така година,

Що чимось вища від найвищих веж

Вона спитає: Чим живеш, людино?

І взагалі – чи з Богом, чи живеш?

Вона спитає і опустиш очі,

Бо треба дати звіт за битіє

І будуть дні, і будуть дні і ночі

У роздумах на тему «Хто ти є?»

І все в житті, з’ясується, непросто,

Не чорне і не біле, а рябе

І те, що перше додавало зросту

Чомусь не переконує тебе,

Бо раптом спала із очей полуда

І зовсім іншим бачиться нутро:

Живе там, ще живе підступний

Юда, Живе готовий зрадити Петро

А скільки часу Понтієм Пилатом

В житті гріховнім Бога розпинав

Захоплювався розкошами – златом

І жодної спокуси не минав?

До кожного прийде така година,

Що чимось вища від найвищих веж

Вона спитає: Чим живеш, людино?

І взагалі – чи з Богом, чи живеш?

 

***

Несу тягар Господнього ярма,

Стою і плачу, а не нарікаю

Я заблукав, я сам себе шукаю

Марную сили , мучуся дарма

Ретельно добираючи слова

А що слова, коли про душу йдеться?

Хіба в якому словнику знайдеться,

Як описати чим вона жива?

Душа, як плід, що високо росте:

Кортить, а не дотягнешся руками

Вже як старались мудреці віками

А ми – сліпі і, мабуть, через те

Блукаємо напомацки в імлі,

Святині попираємо ногами

Самі себе призначили богами,

Коли й людьми назватися малі.